Людинi дається батьками i Богом не тiльки життя один раз, та совiсть. Правда о Боинге конец войне на Донбассе . Нонсенс, абсурд : старые ВОРЫ , коррупционеры и тупицы во власти "делают реформы" и "ведут" украинцев в Европу!? Что же ждёт Украину ?
[ Новые сообщения · Участники · Правила поведения · Поиск · RSS ]
Страница 1 из 212»
Громадська думка хмельничан » Душевные радости жизни » Поэтические премьеры и искусство » Мої вiрші i Я - Галина Панькiв (от женской души)
Мої вiрші i Я - Галина Панькiв
Галина_ПанькiвДата: Вторник, 16.10.2012, 18:47 | Сообщение # 1
Группа: Удаленные





Женщина Я

Я просто інколи пишу вірші,
ні не вірші, а ніби думки в голос.
Це наче струни спраглої душі,
це як у полі той пшеничний колос,
що вже набрався сили і тепла,
і щедро висипає золоті зернини.
Ось так і я, у ті важкі хвилини,
коли душа бентежна і сумна,
а серце рветься, наче птах із клітки,
тоді ідуть до мене ці рядки, повірте,
що сама не знаю звідки.
І я втрачаю спокій у цю мить,
і я спілкуюсь, ніби з небесами,
все, що мене тривожить і болить,
лягає на папір безмежними рядками.
Усі ми маємо від Бога якийсь дар,
один співає, інший щось малює,
хтось сіє квіти, хтось збира нектар,
а хтось за щастям все життя полює.
Ми маємо чесноти і гріхи,
ми маєм силу і такі вразливі,
ми павутину в’єм, неначе павуки,
та тільки, щоб душею були ми красиві.
Нам треба пам’ятати кожну мить,
що життя наше-довгий путь пізнання,
вразливе як роса, що на вітру тремтить,
підступне і жорстке, як зрада і кохання.
 
АлОстапенкоДата: Понедельник, 22.10.2012, 21:39 | Сообщение # 2
Группа: Удаленные





От КалинаЯ или от красивой и доброй женщины пишущей красивые стихи , которой я очень благодарен за эксклюзивное доверие своего творчества нашему сайту

Свеча

Свеча горит в моем окне
мелькают звезды в вышине
твоя рука, твой нежный взгляд
любовь, блаженство, звездопад

Я вся дрожу, я словно лист,
и только ветра шум и свист,
и только бури сплошной вой
и ярость страсти предо мной.

А в голове уж стаи дум,
что в недовольстве чахнет ум,
желанье тайное бурлит
и ненасытность встреч манит…

И вот ты снова предо мной,
глаза покрылись пеленой
и только вздох всю грудь пронзил
украдкой Ангел уходил…

Погляд

Блукаю у всесвітній павутині-для спілкування простір тут безмежний.
Снують обличчя, ніби на картині і, раптом, погляд твій, якийсь вже обережний.

Немов замріяний і ніби загадковий, немов допитливий, а може лиш цікавий.
Якийсь розсудливий, прямий і ризиковий, суворий ніби, й водночас ласкавий.

У погляді твоїм є запитання, а хтось у нім і відповідь знаходить,
І заповітне в ньому є бажання, тривога й спокій ніби разом бродять.

Є погляди зухвалі, є пекельні, а є глибокі, просто невблаганні.
Є ще холодні, як вода джерельна, і теплі є, і хитрі, і спонтанні.

Куди ти дивишся, мій незнайомий друже, яку загадку хочеш розгадати?
А може, все тобі набридло, все байдуже, ну хто ці таємниці може знати?

Ти дивишся у світ і це прекрасно, я думаю, ти маєш що сказати.
Та головне, повір, все це зробити вчасно, себе побачити і іншим показати.

І так важливо світ цей зрозуміти, його прийняти, може щось змінити.
Ще важливіше в ньому не смітити, і головне в гармоніїї із світом цим прожити.

І я тобі це хочу побажати, душевний спокій, щоб в душі вселився.
Щоб міг ти мріяти, любити і літати, в країні щастя раптом опинився.

Нехай збуваються надії й сподівання, хай янголи тебе оберігають.
І хай тебе не покида кохання, і в небі зорі, наче в казці, сяють.

МОЛИТВА ЗА УКРАЇНУ

Коли далеко від родини, від дорогої України,
Блукати буду я по світу, не залишивши заповіту,
Думками голову сушити, сльозами чорні очі мити,
У розкоші й добрі купатись, від горя й радості сміятись,
Пошли мою молитву, Боже, може вона їй допоможе,
На ту велику і єдину на мою славну Україну.

На ту обсміяну, ту кляту, катами і дітьми розп’яту,
На ту кохану, горду, милу, на ту убогу й нещасливу,
На ту багату, сильну, славну, на горем вбиту Ярославну,
На ту нещасну і знедолену, але ніким іще не скорену.

На ту, що вмерла і воскресла, що руки до небес піднесла,
На ту, що плакала й сміялась, але нічого не боялась,
На ту, що у вогні горіла, що слова мовити не сміла,
На ту, що з ранком відродилась, всміхнулася, в росі обмилась,
Бо ця зневірена, красива, спрацьована, як ненька сива,
І як гора, і як пір’їна, моя це рідна Україна.
 
АлОстапенкоДата: Понедельник, 22.10.2012, 21:42 | Сообщение # 3
Группа: Удаленные





От нашей КалинаЯ сегодня :

МАНЯВСЬКИЙ СКИТ


Помовчи лиш, тебе я благаю,
Не лякай цю замріяну тишу,
Ми тут знайдем дорогу до раю
І гріхи свої тут я залишу.

Тихий скит заховався в Карпатах
Острівець забуття і спокою.
Одяг твій може бути в заплатах,
Лиш би сам ти лишався собою.

У цих стінах душа оживає
І скидає гріховнії пута.
Хоч тремтить вона ще і страждає,
Та вже вільна вона і розкута.

Ми зайдемо до вічного храму
І свічею запалим надію.
Я тебе цим теплом обігрію,
Ми до щасті відкриємо браму.

Наші помисли в небо злітають,
Ми молились і будем прощенні.
Нас дороги ведуть нескінченні,
Наш союз небеса обвінчають.

Хто говорить, що світ цей жорстокий,
Що немає в нім правди й любові.
Ти прийди у цей скит одинокий
До братів тобі рідних по крові.

Тут у спеку є тінь і волога,
Запах хвої і прілого моху,
По стежині ідеш тут до Бога,
суть буття пізнаєш тут потроху.

Тут з плечей осувається горе
І ти їх розправляєш вже вільно,
Тут смереки шумлять, наче море
Час пливе монотонно й повільно.

Тут молитись так легко й приємно,
У молитві ти наче літаєш.
Ти приходиш сюда не даремно
Тут ти тугу і біль забуваєш.

Дивний камінь тебе тут чекає
Ти його розшукай неодмінно.
Він джерельце від спеки ховає,
Що дзюрчить так приємно й чарівно.

І коли серце рве від розпуки,
коли бачиш інтриги і змову,
Ти помий в нім обличчя і руки,
І неначе народишся знову.
 
АлОстапенкоДата: Вторник, 23.10.2012, 13:51 | Сообщение # 4
Группа: Удаленные





От КалинаЯ

Новорічне поздоровлення

Ранком вийшла я якось із хати,
Від краси, враз, немов оніміла.
Як словами все це передати,
Вся земля навкруги ніжно-біла.

Хтось розсипав сріблясті зоринки,
Хтось намів кучугури зі снігу,
Вбрав у біле зелені ялинки.
Й заховав всі озерця під кригу.

Світ навколо чарівний й казковий,
Наче усмішка твоя, коханий.
Тихий місячний морок ранковий
І схід сонця червоно-багряний.

Знов прийшло срібне диво зимове,
Ще один рік ми з Богом прожили.
Тож піднімемо чарки, панове,
Щоб ми більше в житті не грішили.

Щоб дорога вела нас додому,
Рідна хата серця зігрівала.
Щоб любов нам у році новому
Всім наснаги і сили давала.

Щоб в родині були всі здорові,
Щоби діти приносили радість.
Щоб ми бачили сни кольорові,
І щасливі були всім на заздрість.

Щоб не гризло нас наше сумління,
Щоб ми гордо по світу ходили.
Дай нам Боже ума і терпіння,
Щоб ми рік цей у мирі прожили.

Щоб трудились ми чесно й завзято,
Щоб не мали на що нарікати.
Щоб веселим було наше св’ято,
Хочу вам і собі побажати.

ЖІНКАМ

Кожна жінка по-своєму гарна:
ця вродлива, немов Афродіта,
ця - весела і трохи вульгарна,
ну а цю виділяє освіта.

Ця амбітна і мабуть примхлива,
ця спокійна і ніжна, як квітка,
ця дієва, як море бурхлива,
ця сумна, усміхається зрідка.

Є розумні, є вірні й зрадливі,
є дружини й лукаві коханки,
роботящі бувають й ліниві,
є чарівні, як росяні ранки.

Є гарічі, як дотик пустелі,
Є холодні, як зоряна крига,
Берегині є в рідній оселі,
є й такі, як прочитана книга.

Ми є різні, така наша доля,
але хочу вам друзі сказати,
що у світі на все Божа воля
і найперше, що жінка - це мати.

То ж, шануйте нас рідні мужчини
ну скажіть, щоб без нас ви робили,
нас любіть просто так, без причини,
скажу чесно, ми це заслужили.

Нам співайте палкі серенади,
нам кохання у келих налийте,
нам даруйте життя всі принади
і за нас завжди стояче пийте.

МУЖЧИНАМ


Ми з друзями знайомі вже давно,
в дитинстві разом ще в кіно ходили,
а зараз - бізнес, пиво, доміно,
щоб розлучити нас - нема такої сили,
бо чоловіча дружба - це граніт,
це вітер, що долає перепони,
це подих віри і душі політ,
вона підписує свої закони.
І довго б ще тримався наш союз,
якби ж то не оті жіночі чари,
що тихо нам заграють ніжний блюз,
а потім запалять в душі стожари.

Всі біди і нещастя повірте від жінок,
чому Адама Єва спокусила?
Хоча тоді в раю казав їм голубок,
що яблуко оте - то є нечиста сила.
Вони нас мужиків тримати хочуть в шорах,
це їм приносить певно насолоду,
а ми неначе скелелази в горах
долаємо життя важку пригоду.

Ми з друзями жонаті вже давно,
пройшли роки і підростають діти,
забули про футбол, коханок й доміно,
чого ж нашим жінкам іще хотіти,
а хочуть ще вони, як пишуть у казках,
любові вірної і ніжності, і слави,
щоб ми їх по житті носили на руках
і каву в ліжко подавали.
І ми здорові сильні козаки
виконуємо їхні всі бажання
і гонор свій закрили на замки
і стали зразу слугами кохання.

І щастя і любов, повірте, від жінок
і добре, що є Єви спокусниці,
що нам, чоловікам, дають життя урок
Богині наші й фурії в спідниці.
Вони для нас - це стимул до життя
єдині наші і неповторимі,
як описати наші почуття,
ми, признаємось, вами ОДЕРЖИМІ.

Запретный плод

Ты хочешь укусить запретного плода,
Но что б при этом не узнать стыда,
И что б спокойно спать, что б совесть не будить,
Гулять, мечтать, по морю тихо плыть.
Но в жизни так, мой милый, не бывает,
Где грех,где похоть, где любовь-никто не знает.
Что впереди-обман иль просто заблужденье,
Уныние, безумвство иль везенье,
Легка добыча или тяжкий труд,
Ты все узнаешь, лишь проделав путь.
Рискуя, ошибаясь, плача,
И будет невизенье и удача,
И будет горький миг расчарованья,
Хмельной угар и шумное гулянье.
И будет больно так,что будешь волком выть,
И горькое вино без меры пить.
Все будешь проклинать и всех любить,
Но все же, это надо пережить,
Преодолеть, пройти и осознать.
И лишь тогда спокойно сможешь спать,
И душу облегчить, и сердце успокоить,
Но дорого покой твой будет стоить.
Но ты сплати сполна и счастье улыбнется,
И голосом любимой озовется,
В душе поселит мир и умиленье,
Зажжет в камине толстые поленья,
Вночи засветит звезды, словно свечи.
И будут милые родные плечи
К тебе с дрожащим вздохом прижиматься.
И как цветы в росе, ты будешь в нем купаться,
И пить пьянящий воздух наслажденья,
Вздыхать волшебный мир уединенья,
И плакать,и смеяться,и грустить.
И Бога будешь ты благодарить
За то, что ты нашел, превозмагая боль,
То чувство, под названием ЛЮБОВЬ.
 
АлОстапенкоДата: Четверг, 25.10.2012, 13:19 | Сообщение # 5
Группа: Удаленные





От КалинаЯ :

К тебе сегодня прилечу


Нет, ничего мне от тебя не надо
мне знать бы только, что ты где-то рядом,
что звонко так смеешься иль грустишь,
а может в кресле просто тихо спишь,
что ты за мной тоскуешь и скучаешь,
хотя меня пока еще совсем не знаешь,
что ждешь меня все ночи напролет,
встречаешь взглядом каждый самолет,
надеясь, что к тебе сегодня прилечу,
что вот тебя увижу-закричу,
что ничего мне от тебя не надо,
плечо мужское только б было рядом,
что б иногда на нем прилечь и отдохнуть,
ну а потом, лишь головой встряхнуть
и вновь стать гордой, сильной и красивой,
и что б ты был надежный, не ревнивый,
что б счастье наше так оберегал,
портрет мой на стекле что б рисовал,
и знал, что без меня не сможешь ты дышать,
ни есть, ни пить, ни думать, ни мечтать,
что б я была твое уединенье,
хмельной напиток, гордость, изумленье,
твой ангел, твой хранитель, твой порок,
надежный друг, когда ты одинок,
твое пристанище, костер в ночи глухой,
твоя надежда, радость и покой,
твое везенье и твоя улыбка,
и что бы наши души, словно скрипка,
играли все сонеты вунисон.
А вот недавно мне приснился сон,
что ты меня за плечи обнимаешь,
целуешь нежно, трепетно ласкаешь,
и мы с тобой, как будто бы едины,
мы счастья нашего всего две половины,
две половины жизни и любви,
о, небо, нас вдвоем соедини,
что б по-достоинству сумели оценить,
и чувство наше до конца допить,
что б не разлить его, не расплескать,
не выменять его, не потерять,
что б в нем купаться, позабыв печали,
что б воздухом одним с тобою мы дышали,
что б все дороги вместе мы прошли,
друг друга, наконец, что б просто мы нашли
 
АлОстапенкоДата: Четверг, 25.10.2012, 13:23 | Сообщение # 6
Группа: Удаленные





От КалинаЯ :

Твоїм теплом

Немає в хаті ні дущі, лиш поряд твої очі,
я вже почала забувать безсонні довгі ночі,
я вже почала до тепла потроху привикати,
і ще я хочу з цього дня лише тебе кохати.

Я тихо Богу помолюсь, щоб у Різдвяний вечір
від болі, туги і образ розправилися плечі,
і щоб йорданськая вода нас щастям окропила,
щоб я була твоїм життям, твоя жаданна й мила.

Віхола, віхола, білі сніжинки в танці кумеднім кружляють
білі метелики, наче росинки вії мої затуляють.
Віхола й сніжниця казку зимову хочуть усім розказати,
бо вони слухали нашу розмову і вже не можуть мовчати.

Ти мій в темряві промінець, чумацький шлях в блуканні,
ти наче в морі острівець і вірний друг в коханні,
ти ніжне сонятне тепло, що розтопило кригу,
ти той весняний промінець, що принесе відлигу.

Там за вікном тріщить мороз і віхола гуляє,
в твоїй руці моя рука тихенько спочиває,
в твоїй душі моя печаль знайшла собі віконце,
ми разом стрінемо весну, що покохала сонце.

Своє життя, свою любов тобі я подарую,
огорнута твоїм теплом, я все ж перезимую.
ти тільки щастя не розлий, отой напій жаданий,
ти тільки все це збережи, мій милий, мій коханий.

Тоді зимі прийде кінець, коротші стануть ночі,
в твоїх обіймах потону, загляну в твої очі.
І як приємно в темноті відчути твої руки,
і вже нема сумних думок, цих вісників розлуки.
 
АлОстапенкоДата: Четверг, 25.10.2012, 21:31 | Сообщение # 7
Группа: Удаленные





Наша КалинаЯ сегодня подарила нам ещё для души тепло и грусть

Разом ми потонули ....

Чому темні ночі такі безсонні,
чом білий аркуш такий прозорий?
Візьми мою руку в свої долоні
і нам почнуть усміхатися зорі.

І ляже словом на аркуш думка,
і серце спочине в ніжнім спокої,
і забренить та тонесенька струнка,
яку ми колись натягнули обоє.

Бо ми з тобою, як вітер і хмара,
як тихий шепіт води в тумані,
бо ми прекрасна з тобою пара,
бо разом ми потонули в коханні.

Коли стихне біль, коли все забуду,
коли ти принесеш додому квіти,
а я спокійна і впевнена буду,
бо я не в силі розлуку терпіти.

Хай ранок веселий морок прогонить,
хай промені сонця долю зігріють,
хай радість і щастя нам серце полонять,
а горе й біда нас зламать не зуміють.

Я хочу бути спокійна й щаслива,
лягти тихенько тобі на груди,
засну, і тільки хай літня злива
мене у серці твоїм розбудить.

І ніжністю враз засвітяться очі,
і сльоза вже тоді на щоці усміхнеться,
й закінчаться довгі безсонні ночі,
все минеться, тоді все минеться.

Бізнеследі

Я прокинусь на світанку, тренажери, душ і кава,
Потім у салон швиденько, бо мене чекає справа.
Упевнена у собі я відчуваю владу
І рівно о дев’ятій проводжу вже нараду,

Бо ділова я пані, що вам іще сказати,
Завжди й усюди мушу себе в руках тримати.
Партнери й бізнес-плани, суперники й «кенти»,
Але мені ще хочеться любові й теплоти.

Я замучилась так жити, я не встану на світанку,
А з тобою цілу нічку прогуляю, аж до ранку,
відчую, що я жінка жаданна і зваблива
І у твоїх обіймах прокинуся щаслива.

Ой, хлюпоче у садочку за віконцем літня злива,
Тихо ти мені шепочеш: «Мила, ти така красива»,
І від цієї казки йде кругом голова,
Я хочу завжди чути приємні ці слова.

Я поніжуся у ванній і швиденько одягнуся,
Треба бігти на роботу, мабуть вперше запізнюся,
Тут раптом як задзвонить мобільний телефон,
Скінчилися ілюзії, почався марафон.

Так сильно розслаблятися не маю більше права,
Признаюся, що бізнес-моя коронна справа.
Приємно, що в роботі постійно дні минають,
Залізна бізнеследі мене всі називають.
 
АлОстапенкоДата: Суббота, 27.10.2012, 21:15 | Сообщение # 8
Группа: Удаленные





От КалинаЯ

Вже знаєш

Ти прийшов, мов в казковому сні, щоб сполохати ночі дівочі,
поцілунком легенько відкрив, ще дрімотно заплющені очі.
Я відразу впізнала тебе, я любов’ю тебе заманила,
ніч шалена, приємна, п’янка понесла нас на стомлених крилах.

Ти розказуй, розказуй мені, як мене ти кохаєш й жадаєш,
бо давно я навіки твоя, ти, напевне, це добре вже знаєш.
Зорі плили веселі й сумні, місяць тихо в віконце дивився,
я просила всі сили земні, щоб цей сон нам обом не скінчився.

Я лежала в обіймах твоїх, запах тіла досхочу вдихала,
я щаслива й кохана була, я це щастя по краплях збирала.
Ти розказуй, клянися мені, як мене ти безтямно кохаєш,
Хочу бути навіки твоя, ти, напевне, це добре вже знаєш.

Тигрица

Разъяренная тигрица или трепетная лань,
перестань же ты сердиться, душу рвать мне перестань.
Да, всю ночь я прогуляю, проиграю в казино,
утром сяду вновь к роялю и покаюсь все равно.

Потому, что хочу я лишь тебя, потому, что зову я лишь тебя.
Ты моя любовь неповторимая, ты моя женщина любимая.

Сцена, музыка и танцы, жизнь моя, как карусель.
Девочки, друзья, засранцы, пьянки, дурости, постель.
Как же ты меня ревнуешь, испепеляешь взглядом грудь,
но лишь страсть в душе раздуешь, брось сердиться, все забудь.

Я хочу все это бросить, я хочу любимым стать,
и тихонько на покосе твои губы целовать.
Забросать тебя цветами, подарить звезды алмаз,
счастье будет между нами, вот такой я ловелас.

Укрощенная тигрица или умная змея,
страсти мне дала напиться и подмяла под себя.
Ничего не понимаю, что со мной произошло,
твою прихоть исполняю, все, что было, все прошло.
 
АлОстапенкоДата: Вторник, 06.11.2012, 00:04 | Сообщение # 9
Группа: Удаленные





От КалинаЯ :

Наше літо

Зацвіли яблуні в саду неначе біле диво,
мов у вінчальному вінку я йду до тебе милий,
моя любов, як білий птах, так ніжно горне крила,
твій поцілунок на вустах і я така щаслива.

Травень кружляє білим туманом,
цвіт запорошує ночі.
Я заворожена дивним обманом
ніжно дивлюсь в твої очі.
Хай ця казкова весняна хурделиця
в танці нас двох закружляє.
Білою стежкою цвіт яблунь стелиться
ми наче в сон поринаєм.

Бузок мене зачарував, сп’янив гірким бажанням,
як довго весну ти чекав, як марив про кохання.
Мене зустрів у тім саду, де вишня відцвітає,
на щастя, може на біду, лишень любов це знає.

Весна пройде, як дивний час, обтрусять цвіт дерева,
але любов не лишить нас, моя ти королево.
Ми у чарівному саду зустрінем наше літо.
прийди скоріш, тебе я жду, вже зацвітає жито.
 
АлОстапенкоДата: Вторник, 13.11.2012, 22:02 | Сообщение # 10
Группа: Удаленные





От КалинаЯ :

Роксолана

Повій, вітре, повій буйний на тую Вкраїну,
де дощами омиває червону калину.
Повій, вітре, невгамовний, на тую стороньку,
де матуся виглядає Настю , свою доньку.

Виглядала, сна не мала ні удень, ні вночі,
проплакала рідна ненька свої карі очі.
Де ти, Насте, озовися, увійди до хати,
якщо чуєш, не барися, все благає мати.

Та не чує Роксалана горда й сумна бранка,
у турецького султана жінка чи коханка.
Не плач, мамо, не журися, така її доля,
що в Туреччині далекій буде в неї воля.

У гаремі, в райськім саду вона десь гуляє
і засмучена й скорботна вона ще не знає,
що султана покохає і стане дружина,
і народить йому згодом донечку й три сина.

І хоча на Україну її думка лине
та турецького султана вона не покине.
І землякам козаченькам буде помагати
та й у рідний край далекий тугу посилати.

Про її красу і розум всі посли вже знають,
як прекрасну королеву її зустрічають.
Для султана друг й порадник, любляча дружина,
і дбайлива, ніжна мати для доньки і сина.

А для неньки України рідна Роксолана,
що змогла завоювати грізного султана.
Що в чужім турецькім краї ввесь світ покорила
і залишилась при цьому добра, ніжна й мила.

Дзвінка

Ой за гори за смереки сонце іде спати,
молодого Довбушенька та й ведуть до страти.
Ой згубила тебе, хлопче, не ліс й не горілка,
а красива гоцулонька на імення Дзвінка.
Нащо було, Олексоньку, ту дівку кохати,
якщо ти хотів сторононьку рідну захищати.
Якщо зібрав побратимів безстрашних вояків,
щоби край свій боронити від панів й поляків.
Ой на горі, полонині, там плаче трембіта,
то опришки ідуть плаєм від зими до літа.
Ой стрімкі гірські потоки їм шлях прокладають,
а смереки молодії душу звесиляють.
Прощавайте, рідна ненько, прощавайте, тату,
і ви, друзі-побратими, бо іду на страту.
І хоча в борні положу буйную голівку,
знайте, я кохав без тями ту красуню дівку.
І хоча десь під горою скоро буду спати,
ви ж знаєте, як я любив Україну-мати.
Ой, за гори за смереки сонечко сідає,
там молода гуцулонька долю проклинає.
Нащо було мені, Боже, та й кохання знати,
щоби тепер миленького з серця виривати.
Нащо мене моя ненька на світ народила,
щоб я свого легіника та й вірно любила.
Прощавай, ти мій коханий, прощавай, юначе,
за тобою, непокірний, Гуцульщина плаче.
Моя пісня лине плаєм Довбуша вітає,
бо душа його в Карпатах, як сопілка грає.
 
АлОстапенкоДата: Суббота, 24.11.2012, 16:20 | Сообщение # 11
Группа: Удаленные





От КалинаЯ :

Скільки.....

Скільки в світі людей, стільки в них і доріг,
як в цьому морі свою відшукати,
щоби потім, як ступиш за отчий поріг,
у імлі й бур’яні не блукати.

Дорога, дорога веде від порога в далекі й цікаві світи,
але коли кінчиться довга дорога, назад повертаєшся ти.
Стежина, стежина, як сніжна лавина, пішов і життя промине,
але я ще знаю, що рідна хатина чекає додому мене.

Скільки в небі зірок, стільки й буде пригод,
як знайти свою зірку, щоб доля сіяла,
як її вберегти від від біди і негод,
як утримати в серці, щоб ниць не упала.

Скільки яблук в саду, скільки цвіту в вікні,
коли сонце голубить весняну днину,
я з тобою стою в голубій бистрині
ми пройшли вже удвох життя половину.

Скільки слів, почуттів, що сплелись у віршах,
як мені ті єдині слова відшукати,
щоби душу зігріли, неначе той птах,
що весною прилине до отчої хати.

Скільки в серці моїм і страждань, і думок,
як зігріти його ніжним лагiдним словом,
я впущу в затхлі стіни морозний димок,
огорнути щоб душу зимовим покровом.

Скеля

Де над морем грізно скеля висне,
плещуть хвилі ніжно-голубі,
хтось гніздечко, ніби як навмисне,
притулив на тім крутім горбі.

І роки сховали таємницю
про чиєсь незміряне кохання,
про служанку чиюсь чи царицю,
про щасливу долю чи страждання.

Бо любов безжалісна й ласкава,
що бушує, наче шторм у морі,
це солодкий гріх і чорна кава
і блакитне небо, й ясні зорі.

Я не знаю чия це оселя,
що гніздечком ластівлинним зветься,
що стоїть, мов неприступна скеля,
і на поклик вітру не озветься.

Хто була, та чарівна красуня,
чиї ніжки стежку цю топтали,
чи рабиня долі, чи пестуня,
хвилі нам про це не розказали.

Що тобі прийшлося пережити,
чи любов принесла тобі горе?
Таємницю цю не пояснити
і не хоче розповісти море.

Мабуть ти сама у своїм замку
виглядала графа до світання,
і його портрет ти вбрала в рамку,
і молилась, чи кляла кохання.
 
АлОстапенкоДата: Четверг, 27.12.2012, 11:18 | Сообщение # 12
Группа: Удаленные





От нашей КалинаЯ :

Новорічне поздоровлення

Ранком вийшла я якось із хати,
Від краси, враз, немов оніміла.
Як словами все це передати,
Вся земля навкруги ніжно-біла.

Хтось розсипав сріблясті зоринки,
Хтось намів кучугури зі снігу,
Вбрав у біле зелені ялинки.
Й заховав всі озерця під кригу.

Світ навколо чарівний й казковий,
Наче усмішка твоя, коханий.
Тихий місячний морок ранковий
І схід сонця червоно-багряний.

Знов прийшло срібне диво зимове,
Ще один рік ми з Богом прожили.
Тож піднімемо чарки, панове,
Щоб ми більше в житті не грішили.

Щоб дорога вела нас додому,
Рідна хата серця зігрівала.
Щоб любов нам у році новому
Всім наснаги і сили давала.

Щоб в родині були всі здорові,
Щоби діти приносили радість.
Щоб ми бачили сни кольорові,
І щасливі були всім на заздрість.

Щоб не гризло нас наше сумління,
Щоб ми гордо по світу ходили.
Дай нам Боже ума і терпіння,
Щоб ми рік цей у мирі прожили.

Щоб трудились ми чесно й завзято,
Щоб не мали на що нарікати.
Щоб веселим було наше св’ято,
Хочу вам і собі побажати.
 
АлОстапенкоДата: Среда, 09.01.2013, 23:38 | Сообщение # 13
Группа: Удаленные





От Калина Я :

Не кажи, що мене ти кохаєш,
Не дивись в мої очі благально,
Ти ж бо зовсім мене ще не знаєш
І давай поговорим реально.

Що ти хочеш мене запитати,
Що я можу тобі відповісти,
Що про мене ти хочеш ще знати,
Мені в душу не можеш залізти.

Я твоя непрочитана книга,
Я твій вогник в далекій оселі,
У спекоту-холодна я крига
І міраж у безлюдній пустелі.

Я у небі пухнаста хмаринка
І фіалка в росі ніжно-біла,
Я у морі рожева перлинка,
І печаль, що в душі закипіла.

Не клянись мені в вічній любові,
Бо слова-сизий попіл на вітрі.
Краще будь моїм другом у змові,
Ароматом п’янким у повітрі.

Будь човном моїм в морі бурхливім,
Будь кожухом у люті морози
Словом правди у світі брехливім,
Вітерцем, що розвіює грози.

Не старайся мене розгадати,
Постарайся мене зрозуміти,
Почуттями не можемо грати,
Тільки можем за вітром летіти.

Ти надія моя і опора,
Тепла ватра, зоря серед ночі,
Ти моя безнадійна покора,
Я дивлюсь в твої віддані очі.
 
АлОстапенкоДата: Понедельник, 28.01.2013, 19:51 | Сообщение # 14
Группа: Удаленные





От КалинаЯ:

Не верю

Я умная, красивая и цену себе знаю,
Но говорят ревнивая, а я не отрицаю.
И потому свою любовь ни с кем делить не стану,
Или ты мой, или ничей, не признаю обмана.

Устала я от жизни, устала от судьбы.
Куда не кинешь взглядом, кругом твои следы.
Я как в магичном круге была всегда с тобой
И жизнь моя пунктиром начерчена судьбой.

Куда умчались годы, как повзрослела дочь?
И ливневые воды не в силах мне помочь.
Я жизни круг небесный однажды разорву
И счастья миг чудесный с тобой переживу.

И пусть меня затянет хмельной водоворот.
Судьбу мою обманет такой вот поворот.
Не знаю, может это всего мои мечты,
Но есть же бабье лето-дыханье теплоты.
 
АлОстапенкоДата: Вторник, 16.02.2016, 19:25 | Сообщение # 15
Группа: Удаленные





ПОРИ РОКУ - Осінь

Чия ніжка тут ступала, килимок-траву прим’яла?
Хто розчісував тут коси, позбивав із квітів роси?
Чий це чути голосочок, що дзюрчить, немов струмочок?
Хто сріблясто так сміється, наче в лузі річка в’ється?

Це Весна, дитя привітне,
Все навкруг гуляє й квітне.
Може рястом землю вбрати
Цвітом гай розмалювати.

Чия це душа співає як на скрипці вітер грає?
Натягнув хто павутинку і гойда на ній хмаринку?
Хто дощем вмиває луки і збирає грому звуки?
Хто з ромашок сплів віночок і в траві сховав дзвіночок?

Так, це Літечко чудове,
Тепле, різнокольорове.
Це дитинства світ безмежний
Щирий, трохи обережний.

Хто підмів поля так чисто й горобину вбрав в намисто?
Хто багрянцем вкрив верхівки, маків опустив голівки?
В веселкову павутину загорнув в саду калину?
Кого це туман ховає, як у гаї скрипка грає?

Цю красуню Осінь звати.
Хоче світ розмалювати
В жовто-золотий багрянець,
Щоб пашів, немов рум’янець.

Гляньте, що то за причина, наче чарівна хустина
Сріблом міниться, іскриться, мов би казка дивна сниться.
В танці крутяться перлинка, ніби срібні порошинки
Хочуть все понакривати, бо вкладають землю спати.

Ця прекрасна дама-строга
Снігом вкрилася дорога.
То Зима в права вступає
Все навкруг блищить і сяє.
 
Громадська думка хмельничан » Душевные радости жизни » Поэтические премьеры и искусство » Мої вiрші i Я - Галина Панькiв (от женской души)
Страница 1 из 212»
Поиск: